Коли душі заплаче скрипка
й з тобою більше не зустрінусь,
коли любов моя розбита
промовить: «більше не надіюсь»,
коли дощі почнуть сніжити
і сонце більше не прогляне,
коли життя, мов той листочок,
впаде на жовте і багряне –
тоді мабуть почую в вечір,
як в шибку стукає твоя
несміло гілкою тонкою
засумувавшая душа...
На скло несмілий поцілунок
від гілки ляже – тихо так…
і серце пташкою заб’ється:
твого кохання дивний знак...