Пастель осіння
знов лікує душу,
багряна ковдра
тихо шурхотить,
у павутиння –
найніжніші струни,
на арфах вітер
тих бринить.
Осінні роси
стеляться туманом,
дощем хмарини
креслять косинці -
і серце швидко,
як пташине, б’ється -
від горобини
китяга в руці.
Ліси стоять без шатів,
безголосі,
поля наїжили
колючую стерню –
душа тремтить
в жовтневу тиху пору,
як стовпчик свічки
від вогню...