Не розпущене моє волосся,
а заплетене в косу журби,
хто спитає як досі жилося,
де реальність, де віщії сни?
Серед ночі у чистеє поле
вийду боса збивати росу
і душа не відчує більш болю –
я його у ріці утоплю.
Хай пливе у глибини підводні –
час стоїть там і тиш навкруги,
може там віднайде відсьогодні
рідний дім у потоках води...
а улітку, у зоряні ночі
із безодні нічної води
біль русалкою вийде прогрітись
в сяйві місяця в чисті луги...