Уже зима – сніг сиплеться у груди,
морозне дихання холодить мою долю,
коли б ти поруч – відігрів би руки...
та марно все – хворію я тобою.
Коли застуду зможу подолати?
Терпкий розлуки присмак дуже дивний...
Чого я хочу долю поховати? –
пече вогнем у грудях спомин сивий.
Воліла б я тебе в житті не знати,
тривожним сном забути зустріч нашу...
Терпким вином впоїв ти серце моє,
вином любові: і ось сліпе – не баче.
Яка печаль – незряче аж до скону...
останній образ буде пам’ятати...
І знов хворію я одним тобою –
і так довіку! – нащо ж лікувати?