З дитинства все що пам’ятаю –
Це біднії мої коліна.
І навіть зараз я не знаю,
Де брались такі рани у дитини.
Завжди ходив з побитими ногами,
Ніхто не бачив без сльози мене,
Усі втішали бідного словами:
«Підеш до школи – все мине».
До школи ще мені із рік зосталось,
Це скільки ж ран треба стерпіть!?
Але терпів я, все миналось,
Коли ж настане шкільна мить?
Той рік злетів з календаря умить
Та й так, що я і не помітив.
Од радості й колінка не болить,
Бо йду у школу я! Ура, скінчилось літо!
Тепер вже ніколи гуляти на дворі,
Тепер уроки, зошити, пенали…
Вже треба вчитись дітворі,
Щоб в стид вони колінками не впали!