Іде війна, а люд страждає,
Здається, вже останнє доживає.
Збирає голод те останнє,
Коли ж доба відродження настане?
… біжать стежиною брат і сестра,
І він від неї мало відстає:
- Чекай, сестро, та почекай,
Тут голод нас вже не найде.
- Іван, не знаєш ти, тварюка ця
Усюди настига людей,
Ходім хутчіш, бо як зміюка
Він хапає нас діток, як мишей.
Біжи скоріше, голубе, біжи,
Наздоганяй мене, бо голод переборе.
Біжиш, Іване, ти біжиш?
- Біжу, сестро, біжу, наздоганяю.
- Іване, бачиш ти його позад себе,
Чи не хапає він тебе за руки,
Чи не вмовля спинитися тебе,
Чи не відчув поки біжиш ти муки?
Біжиш, Івасику, біжиш?
- Біжу, біжу, наздоганяю.
- А пам’ятаєш як матуся…
- Не згадуй ти про неї – розревуся…
- Не плач, милесенький, не схлипуй,
А краще пісеньку наспівуй.
Біжиш, Іванку, ще біжиш?
Тиша. Ніхто не відмовляє.
- Іване, любий, ти біжиш?..
Ніхто дівча не здоганяє.
Ніхто не квилить в спину їй:" Біжу,
Біжу, наздоганяю".
Сестра осталась в полі самотна,
У всьому світі, уночі одна.
Іванко…Вані вже нема.
Його забрали голод і зима.