Плаче небо сльозами образи,
Заливає минулі роки,
Ми розбили наповнену вазу,
Щоб любовні не зникли ривки.
Свою осінь окремо творили,
Осінь сірих обтяжених втрат,
Я без тебе втрачаю всі сили,
Та не можна піти нам назад.
Все пройшло, тільки ти будеш вічна,
У століття любов пронесу,
Втратив розум від дівчини січня,
Не забуду невинну красу.
Не забуду твої особливі
І до болю далекі вуста,
Посміхалася радісно зливі,
І любов твоя ніжна й проста.
І любов твоя, та не до мене
Проростає у душах живих,
Не забуду тих днів я зелених,
Не забуду хвилин золотих.