Я ніколи не думав, що буду
Говорити про ті часи,
Коли гаснуть у пам’яті люди,
Яких близько до серця носив.
Коли посмішка вже не кохана
І не чую душевний біль,
Заросли невзаємності рани
І дозрів насолоди хміль.
Я ніколи не думав, що всюди
Всі чужі і нема своїх,
І неправдою дихають груди,
І накрив все навколо гріх.
Та змиритися я не хочу,
Не пройшла ще моя зима,
Коли в пристрасті тихі ночі
Я любовним нектаром вмивав.
Я ніколи не думав, що грудень
Зможе так незабутньо п’янить,
Наче срібних тридцятка Іуди
Прямо в душу стрілою летить.
І розпустиш небесні крила
Під веселі пісні землі,
Тільки вітер заніс вітрила
У чужі і далекі краї.
Я ніколи не думав, що буду
Говорити про ті часи,
Коли стануть чужими люди,
Яких Бог бути разом просив.