Пройшла зима, рясніють перші трави,
Всі ми знайшли у ці часи своїх,
Хоча не всі завзято і шукали,
Та щастя падає до босих ніг.
Тримаю я в руках недавнє фото,
Його краї зігнулися від мук,
Розлука давить тишею болота,
І сил нема терпіти біль розлук.
І кілометри, вкутані в обійми,
Притрушують пилюкою взуття.
Чому без тебе плине час повільно?
З тобою вмить проходить все життя?
Чому без тебе очі пожовтіли?
Холодні стали молоді вуста?
І плечі так невпевнено осіли,
Душа моя пригнічена, пуста.
Я погляд кину в безкінечний простір,
А там вирує істина проста:
Чекай коханого, чекай його у гості,
Для тебе зірку з неба він дістав.
Для тебе ця весна і перші трави,
Для тебе буду до душі своїм,
Серця щоб наші глибоко кохали
Лунає грізний її вісник – грім.