так звично
і так невимовно святково
тебе обіймати,
як сонце промінням,
тебе огортати
ефіром і світлом,
душею і тілом,
забутим повір'ям...
за тебе молитись,
переходити в шепіт,
тамуючи дихання
в розмові із Богом,
душею, як плодом
достиглим зриватись,
у твої долоні?
чи просто додолу?
затримай! тримай!
стискай найміцніше!
до трепоту тіла
між ударами серця!
так звично
і так невимовно святково
воно наче пташка
в долоні заб'ється...