Ти вся обцілована сонцем,
Вбираєш море очима.
Шепочуть хвилі: «Не сон це!
Минуле лиши за плечима!
Це час вбирати проміння
Клітинкою кожною тіла,
Це час збирати каміння,
Яке ти давно хотіла
Скласти у щось прекрасне,
Як-от килимок під ноги.
Щастя — воно не гасне,
А стелить нові дороги,
І ти, обцілована сонцем,
Вбиратимеш щастя душею...
Ця мить — не казка, не сон це.
Зроби її в серці своєю!»