Час вічний лиже крихти невблаганно
Подій і спогадів на тарілі буття.
Що вчора пам’ятаєш бездоганно –
Те нині пустка, морок, забуття.
Та навіть коли зорі в небі згаснуть
Й собою бути перестану я –
То пам’ятатиму твоє прекрасне,
Нічим не заплямоване ім’я!