Реве та стогне Дніпр широкий...
________________Т. Шевченко
Не реве, не стогне Дніпр,
як воно бувало.
Було гирло запорізьське,
та його не стало.
Задавили комісари,
греблею насіли
та високії могили
хвилями розмили.
Донесло козацькі кості
до самого моря.
Похилилися садочки
од нудьги і горя.
Де ж та сита картопелька?
Гірше не бувало...
Ні жидовина, ні німця -
нікого не стало.
Тільки попіл з Чорнобилю
над нивами носить,
осипається на воду
та діточок косить.
Твоїх діток, Україна!
Що ж ти наробила?
Комісарика з чумою
до себе пустила,
до криниці пречистої,
до своєї хати.
То ж тепер, як стовп без листя,
будеш висихати!
Було: хвилі високії
по Дніпру котили.
Як гармати, між каменю
пороги ревіли.
Шла по воду дівчинонько,
весело співала,
про огидну ту отруту
нічого не знала.
Було... Вийди із палати,
сліпий недолюде!
Подивись, що наробили
скаженії люди.
Гине тьмою на Лимані
птаха-неборака,
і на Лузі Великому -
ні риби, ні рака.
Коло Січі преславної
греблю навалили,
і Дніпро в покопану
калюжу спустили.
Сохне Дніпр у тій калюжі,
сохне-висихає.
А на Прип`яті бездітна
вдова шкандибає.
1992
