Забери свою Шопенгауерівську істоту з моєї дороги,
Я чекати не вмію, іду по трупах,
Не бажання ідти до дому, бажання – зміни,
Щож приймати тобі пологи в мажорних звуках,
І ходою Венери виходити з піни…
Потім разом з тобою підемо до щастя,
Щоб забрати рожеві свої окуляри,
Вже занадто довго на нас чекають...
Там, до речі, побачиш своє ненастя,
Знаєшь, воно завжди, де його не волають,
Але ти вже не входиш в його кулуари,
Tи тепер випромінюватимеш любов”ю.
Разом ми – аксіома без прав доведень,
Інколи перехрестя стають прямою.