Невидимий кордон знову перейдено...
Дзвінкі звуки музики капели наших душ вимкнуто...
Порожні протиріччя зникли самі собою...
Тебе знову не буде поруч...
Тільки тепер тому, що так хотів я...
Немає жодних запитань, відсутні які-небудь відчуття, і тільки ледь вловлювана поточна потреба виговоритися втуплюється у невелику коробочку з двома колонками, котрі сьогодні вже чомусь не кричать "Зачем топтать мою любовь"...
Мені навіть не хочеться простягнути до телефона, щоб набрати твій новий-старий номер... Немає для чого...
Час лікує усе...
Невже ТАК швидко???