Автор: Марина Даценко 1999 рік.
ПРО ВОЛЮ І ПРО ДОЛЮ
Не так давно наші предки за щастя повстали.
Кров’ю землю поливали -
Волю здобували.
Щоб нащадкам краще жити,
В наймах не ходити,
Й кляті кайдани важкії повік не носити.
Сильні люди, добрі люди світлу перемогу,
Щастя шлях,життя дорогу -
Не собі , а Богу!
Все нащадкам дарували.
Ще й заповідали,
Щоб ми свою вільну долю пильно зберігали.
Час загоїв всі ті рани, спогади завіяв...
То кріпак зімкнувши вії
Все про волю мріяв.
А я вільний клопіт маю
І тепер благаю:
„Хто б мене найняв, купив ”-
Кайданів шукаю.
Новоспечене те панство грубе та пихате .
Не від розуму багате,
Більш від кума-свата.
За своє державне мають
Й бюджет розкрадають,
А народ голодний босий в батраки наймають.
Повернулося життя все
на круги на своя:
Хоч і паном звуть, та хто я!
Де ж ти воля моя?
Її предки здобували
Й нам подарували,
А ми її дорогеньку за гроші продали
Ось і маємо панове знов панів на шиї.
Забуті ті давні мрії ,
Заповіти тії...
А ми „вільні” за копійку
підставляймо пику -
Плюй панове в очі, тільки б дітей не зморити!
Важко , тяжко !
Та я вірю - є в нас предків сила!
Не злякає нас могила -
Стане воля мила !
розіб'ємо; свої грати
Бо панів пихатих
гнати треба, щоб на своїй ниві працювати!