Співає Вітер Ночі дивним басом
Романс... Така проста осіння мить...
А миті ці назвали люди - часом,
Який, нажаль, на місці не стоїть.
..............................
Душа моя, розхристана абстракція,
Давно літає у чужих світах...
...Це просто так, осіння медитація,
Секунда спокою у неспокійних днях.
Мені чомусь самотньо так і боязно,
Слова прилипли буквами до шпальт,
Думки мої розмиті так безсовісно
Осінніми дощами об аствальт.
Я гріюся надіями недужими,
Які були безмірними колись,
А мої мрії мокрими калюжами
По вулицям безлюдним розтіклись...
...І голос Вітру вже хрипить від сирості
(меня ОСТОЧОРТІВ його романс!)
.....Я... хочу... попросити..., наче... милості,
У Мрії хоч малесенький аванс.
...............................
Цей Вечір, мов невдала декорація,
Галюцінація... (така незвична річ)
...А це була осіння медитація
З акцентами на Вітер і на Ніч...