сразу предупреждаю: стих на украинском!
Я бачив стіну, та була не стіна це, ні!
Це був той жах, що бачив кожен навесні.
Там грім і блискавка були, були і крики і печаль
Там хаос був, і з ним блукав пекучий жаль.
Тремтіли землі і вода, там був столітній бій,
Там сльози грішників, і тих, хто вже не чув свій біль.
Прокинувсь я у ранці під дощем, грім лив на мене воду,
Хоч небо пасмурне та все ж, я бачив в ньому вроду.
Я був оплаканий дощем, хоч і питав: "чому?"
Хоча і знав: мені на шлях ставати одному.
Кохання зацвіло навік, воно й не розквітало:
Я довго думав про любов, прокинувсь, їй не стало!
Можливо, божевільний я, та все ж, іще тямущий
На смерть і братію свою із темряви імущий.
Багато хто кричить отут, що я не патріот
Тому, хто вигадав дурнеє слово це, закрив б навіки рот!
Не патріот - хай грець мені, за мною ще свобода,
За моїм плечем в мене смерть, що ллє на мене воду.
Ту воду гіркості і стоми, що б'є в живіт мене,
Але не здамся ворогу , хоч біль і не мине.
Та це лише той крик душі, що іноді рве нас,
Але наш сон - мов той нектар (або жаданий квас)
Тож я засну, але прокинувсь, і знову піду в бій,
Хоч проти мене ворогів - великий смертний рій.