1.02.05 (написано в кав’ярні Світ Кави)
Мені пасує моє життя:
рейкове, ніжне, з присмаком кави,
як книжка закінчена без кінця,
як губи – помадно-яскраве…
як місто засніжене – “нас не знайти”,
як дах – дуже слизький і гострий…
ідея в основі моєї мети –
кохання в безмежному просторі…
шматована нервами – бій відчуттів,
розірвана медом істерик
такою я злизую наш сніжний Львів,
миліший за сотні Америк.
1.02.-2.02. 05 (в готелі)
Слова “ніж” і “ніжність” – спільнокореневі.
І те, й інше ріже до соковитої…
Із запахом карамелі
по вустах розлитої…
у нічному готелі –
інтонаціями, мовами,
із кольором пастелі,
репліками модерновими:
шиплячими, глибинними,
напрочуд казковими
і кайфово-дивними…
2.02.05
Життя – барвиста духмяна картина
із постійним присмаком болю:
на високих підборах балерина,
навіжена, що рветься до бою…
підслизується, падає, розбиває коліна,
зриває на собі волосся, гризе нігті,
а потім прокидається щаслива
попри всю швидкоплинність миті...