Земля моя, накрий мене тепліше,
гірськими приголуб мене руками.
нехай несе мій подих далі швидше
холодний вітер разом із роками,
нехай весняні ріки очі вмиють
і птахом обернеться давня мрія,
та серед трав духмяних розімліють
думки, що серце досить вірно гріли.
Душа ж злетить зозулею до Бога
і серед хмар, безхатня, обізветься
безсилим співом про «усе й нічого»…
Обпалить крила. Впаде. Розіб’ється…
23.02.05
Земля моя, укрой меня теплее
и горными приобними руками,
пусть унесет дыхание быстрее
холодный ветер, колющий годами.
весенние ручьи лицо умоют
и птицею мечта вдруг обернется,
а травы луговые пусть укроют
мои надежды, обогрев их солнцем.
душа взлетит кукушкой прямо к Богу
и среди туч холодных отзовется
тягучей песней про свою дорогу...
обпалит крылья. упадет. убъется...