Сріблястими сльозами вмивалася Надія,
Приреченості сукню Кохання одягло,
Пил з крил обтрушувала тихо Мрія...
Та вовком серце затягло...
...а як колись було... було...
Як зорі блиском звеселяли душу!
Як посміхалось сонце у височині!!
...За щастя мить – годиною плачУ платити мушу...
Солоні краплі шепотять: -Так...
- Ні...
- Так...
- Ні...
мені.