Літати соборами в гості до Божої матері
Омиєш у Стіксі натруджені ноги і крила
Тепер на повних вітрилах метись до раю
Отримай своє сповна, і іще - по рилу.
Поетів єднають замацані ноти й халявні рукописи
І малювання німбів знайомим портретам
Допий свою каву, і вирушай додому
Тебе там чекає не зовсім кохана Джульєтта
А втім не важливо – Волай на своє відлуння
На даху твого дому живуть і вмирають лелеки
Коли прийде травень світ тихо зійде з підвіконня
Не звикнувши після морозу до літньої спеки.
Ти напевно чекаеш мого дзвінка
Пані, я Ваш!
Я небесноокий і п’яний
Чатую на сон або патронташ
Залюбки обсмаркаю тобі плече,
Й задеру спідницю
Покажи відверто своє негліже
П’яниці.
Охороняти пильно твій сон,
Ні, я точно не буду.
І ніякий я не жидо-масон,
Я звичайна паскуда
А коли ти з’явилась весною в кафе-нова палітра
Я вивчав сотню книг
декольте і ніг
Це моя освіта.
Бачиш яблуню за вікном я там вис на гілці
Чому весь світ зійшовся кілком на твоїй гомілці?
А тиждень пахне
Прогорклим минулим літом.
Я буду банально , одвічно тебе кохати
Ошатні діти заквітчані гірким полином
Ми просто засуджені на безсмертя,
Або до страти
Висівки твоїх буднів
Нащадки моїх спостережень
Каламутні клюжі
У місті дитинства.
Зціловані стегна
І стомлена злива
Ну й нехай храм розбито,
Й тінейджери слухають техно.
Втім зосталася цегла, й бажання для нового дива.
