Без мене ми удвох літали,
Торкалися серцями сонця.
Коли приземлимось – не знали,
Край ока бачили віконце.
У ньому марилися чари,
Подібні зорям світанковим.
Шкода – то, виявилось, хмари,
Холодні, сірі, випадкові.
Без мене ми удвох сховались –
Чекали, поки стихне злива.
От тільки сльози не кінчались,
То наша доля нещаслива.
Колись вона сміялась з нами,
Роздарювала поцілунки,
Блукала дивними стежками,
Уявні правила малюнки.
Без нас сумнішали обличчя,
Думки ховалися в бур”ян;
Пробач, що не дивлюсь у вічі...
Без мене ти, без тебе – я.
Цих почуттів не зрозуміють,
За них сама себе картаю.
Тебе, коли вітри завіють,
Зітхнувши важко, знов згадаю.