Най си не боїть ватра вітру,
Най си дійме у височінь!
Життя спорожнену макітру
Мені розбити нині лінь.
Можливо згодом, трохи згодом,
Коли си згублю поміж мас,
Мені, спаплюженій з народом,
Згасити ватру стане час.
Я вийду в почорнілі трави,
Де степ гноїв дурних людей,
Най душу ми обсядуть гави
І серце виклюють з грудей.
Та поки я єдина варта
Марою зватись повсякчас –
Не згасне полум’яна ватра,
Щоміць палатиме для вас!
21. 03. 2005