мабуть ти хочеш, щоб я пахнув
зеленим чаєм, сиром, м'ясом -
скоріш за все, тобі до смАку...
мені, усупереч, тим часом
не хочеться вмирати рано,
бо ще живий. живий занадто...
хоча й течуть криваві рани,
летять з гори сталеві сани.
вони спускають все донизу:
мій страх і кришталеву кризу,
любов і наміри відомі...
знайдеш одного разу вдома
мене. у санях-домовині
та ще живого, аж занадто.
я ж бо тебе (ой ні, не варто!)
я ж бо ТЕБЕ. крізь хуртовини...
ти знаєш все, не кажеш це.
а я не слухаю, бо знаю.
та ти не скажеш - як в лице,
так навіть в літерах екрану.