Лідуся і Місяць
Сидить сумна Лідуся,
Тре кулачками очі,
А Місяць жовтощокий
Питається з вікна:
„Чого не спиш, Лідуся?”
„Не сплю, бо я боюся:
Кудись поділась киця.
Мабуть, вона втекла.”
І стали ще сумніші
Лідусині очата,
А Місяць у кватирку
Шепоче: „Засинай!
Я бачив твою кицю –
Лягла на кухні спати.
Нема чого боятись,
І ти собі лягай.”
„А хто ж мене врятує? –
Заплакала Лідуся, -
Коли прийде Ревило*
З мішком своїм страшним?”
Всміхнувся добрий Місяць:
„За тебе я вступлюся.
Спи, засинай, Лідуся.
Я впораюся з ним!”
Лідуся втерла слізки,
Закрила оченята
І тихо засинає
Посеред подушок.
І сон Лідусі сниться:
Прийшов Ревило в хату,
А Місяць його садить
В його страшний мішок
* Ревило – дід, який ходить попід вікнами і слухає, чи чемні діти в хаті. А коли якась дитина плаче чи вередує, Ревило забирає її собі в мішок, і тягне хтозна-куди!