де ти є? наступного ранку я знову їду, ще досі не вирішила, якими шляхами.
розвал сходження, стопів нема - поворотів нема, ось і ти давно не мене розумієш.
місто змушує довіряти світлофорам та вапну відміток на проїжджій частині асфальту,
нагороджує звичкою чекати зеленого світла, на кожному перехресті, навіть вночі і з пивом;
воно подарувало мені амфетамінову нежить і пристрасть до прогулянок в темряві
вознесенського узвозу, на кладовищі врослих у землю будинків
з різноманітною побутовою дрібнотою, що її натаскують туди бомжі.
інколи бачу тебе у снах, там ти завжди граєш роль примари, ти там щозавгодно:
яскрава галюцінація, можеш трансформуватися у знамення господнє,
воланням міліцейських сирен або загальнонаціональною тривогою битися в скронях,
змушуєш нервово рухати очима під повіками. [швидко спи, прокидайся молодим і зеленим]
ти з"являєшся підхопити напрямок моїх поглядів, заповнити собою простір
колихатися у сплесках настроїв, висвітлювати, надихати. відтого
я щоранку сумую за тобою на підвіконні, згадуючи, як цього разу знов не склалося.
постійно наздоганяють новини - це просто звичка. лінки та файли,
мої .jpeg, .doc, .avi або подібні до них чтітіпі-замальовки,
віртуальні відвідини сусідніх провулків, обмін скляними кульками фактів
з безцінним різнокольоровим маслом всередині. виспівувати, гратися,
пити соковиті думки з надісланих атачментів, нотувати враження.
поновлена скарбничка відчуттів, почуттів і чуттєвих чуток,
я прокидаюсь о шостій, кличу тебе у стелю і засинаю, розганяючись.
в місті, охопленому засобами масового з"єднання, обклеєному анонсами та анотаціями,
строкатими закликами до всеусвідомлення, запрошеннями до участі в оргіях,
кажуть, що довіра до влади зменшилася і буде так аж до наступних виборів;
невеличка планета була помічена в нетрях всесвіту; нафта дорожчає;
масово вкладають життя у справу збільшення видобутків шахтарі цензурованого китаю -
все ніби стосується всіх. я гарантовано в ритмі, у формі та у форматі,
гідний зареєстрований юзер цієї епохи, ліцензована збірка етичних та правових зобов"язань.
що думаєш ти тепер про мою структурованість? закрий очі для посмішки,
я сяду навпроти, вдивлюся у тебе, побачу листя, пісок, дощ.
вітер буде бавитися на верхівці каштану, зтряхуючи нам на голови воду та солоні домішки
напіврозчутих розповідей про блискучі літаки в диму сміттєпереробних заводів.
не слухай нікого, крім себе та вітру. жодних впливів від зорь за блакиттю над нами.
з чотирьох боків стягнутих вологим повітрям, зсередини - світлом місяця,
нас надто двоє. непомітною важливістю миті на наших очах починається осінь.
