«У метелика не роки, а миті, -
і йому вистачає часу». ©
_________________________Рабіндранат Тагор
Відчайдушна примарливість волі:
Обгоряють в метелика крила...
Не втече від підступної долі.
Замість неба - холодна могила.
Великі надії, малі сподівання...
Як рани на тілі, вбиває кохання.
Вмирає метелик, він жити ще хоче,
Востаннє злітає, та більше не зможе.
Пролились сльозами за обрієм зорі.
В безмежному небі блукає думками.
І мрії, як вітер, легкі та прозорі.
А думки безумні, як темнії хмари.
Душа згоріла вже давно.
Перетворились в попіл мрії.
Злий Люцифер украв тепло,
Та не вкраде надії!
Чуєш? Хтось прошептів про натхнення.
Мабуть, вітер співає пісень.
То є знак, то Господнє знамення:
Він прожити віщує ще день.
Придивись. І, можливо, побачиш,
Як світанок повернеться знов.
Не від горя, від щастя заплачеш.
Вічна мрія, як щира любов...
26/06/2004