темрява

 А де? де, де мої питання, що вигукував у темряві. Гірко, як літа4ні сни. У тебе завжди є ти. Ти й літаки. З посмішками в ілюмінаторах. Де? Де тебе нема. Ніколи. На зупинках завжди зимно. Мені у светері. Тобі у весні. Буває і так також. А коли кишені повні питань, особистих FAQ - тоді зорі лаються між собою та гаснуть, глузують з мене. Навколішки - це смішно. Особливо якщо заплакати П*єрро за тобою...тобто - Мальвиною. Заплутався і втомився вже. Від питань до кишені. Досить вже. А коло двері - тінь. Від літака. Я її шукав. Шукав і знайшов тінь літака з заходу на схід - схопив та приклеїв на стіну, замість шпалер. Вона висить і відпо4иває від всіляких стосунків. Тільки тінь та стіна. І вимикненні прохання. Буває... А під вікном - весна - голодната брудна - іх проханням хліба зі кров*ю...з ікрою - та ще - видовищ. З хлібом та кров*ю - проблема...а видовищ - повно. Як непотребу на антресолях. А кров по краплях на залізних дахах. Аналізується сама собою. Аналізує Ferrum. До ре4і вже досить відомий, особисто у лезах. Помітний цвях. Майже як шлях на дах. А двері потім за4иняються. Звиняйте. І зверху світлише, і хмари фактурніши, і, навіть, при бажанні можна торкнутися. А де воно - бажання? Де їх роздають? Де...де...де? Ніде. Двері за4инили. Смутком прикрили. Ні4ого й не видно. Тільки заклеєні стіни, на котрих - тіні, тих, хто бажає війти. Та піздно. Бо квитків нема. Провідниці захворіли від неїмивірної спеки та п*ють горілку в купе. Навіщо? Довньоруське питання. Відповідь прошукалась. Скільки можна 4екати? Скільки можна знущатись? Ти коли небудь відповідаєшь? Хо4 би на церковний дзвін, 4и на гітарний передзвін. Тиша. Така собі гірка й нев4асна кава краплями по андрогінівським краваткам. Це ж жах. Це ж неможливо... Як літають твої літаки? Як ти? Як я вже... Досить. Доре4і, у мене паранойя, 4и щось таке. Від матусі. Смішно? Сльози на залізо. Вже 4ас. Тобі в небо. Мені поверхом вище. Зустрінемось десь між. Маю запрошення на каву зварену на сльозах та питаннях - на невідому адресу. Ти де...де?...