* * *
А на вулиці просто зима - тілом біла та вродою чиста.
Грає в місячнім сяйві вона таємниче,як зорі, іскристо.
Я на місячний промінь вночі знов нижу із сніжинок намисто.
Посміхається ніч і мовчить та дерева стоять урочисто.
Їм так щедро, старанно мороз срібло-іній в волосся вплітає,
Наче пензлем тонким, чарівним візерунком вікно прикрашає.
Ну а вітер такий пустун! Обіцявся ж прокинутись вранці!
Знову зиму в обійми схопив й закружляв у веселому танці.
Зашарілася, квітне зима, серед білої ночі – біла,
Закрутилася, замела, кучугурами розстелилась.
Ранок білий в моє вікно заіскрився біло-барвисто,
А на шибці диво нічне - моє з білих сніжинок намисто.