Самотній монолог самотнього соліста.
Зітхає сердешна в парчевому кріслі,
На серці гаптунок троянди з шипами,
Вся гола, одягнена лиш в татування.
Як сильно люблю я довгасте це тіло,
Його меланхолію пристрасті ніжну,
Його екстазійність, і сум, і красу,
Веснянки на білих руках, декольте
І груди у синім декорі романськім.
Свій келих даю тобі, принце норманський,
Пий келих до дна, вітром званий артисте,
Співай лиш для неї, її аметисте.
Носитиме вічно на довгому пальці,
Обітницю склала тобі як єпископ.
Між вами повітря і море Амор,
Але не здолати його вам безсилим.
Хтось плаче вчорашнім, хтось втратив вогонь,
Хтось тихо тече без наснаги,
Прибульці у Мекку, поміж мусульман
Ми плем’я чуже і невірне.
Аллаху вклонюся як той бусурман
Обличчям у землю покірним.