В тумані плаває весна
І по інерції іде вперед,
Розчавлена в пустих руках,
Розплавлена як цукор в мед.
Її давно ніхто не жде,
І ті, хто залишився з нас.
Ніхто не вірить, що живе.
Її убили звичка й час.
Висять лиш звуки на дротах,
Ніхто не слухає тебе.
Усі – на власних проводах.
Завис комп’ютер – знову жде.
Заграли нерви у словах,
Зробили психів у мені.
Я рвусь і плачу у піснях.
Безвихідь лізе по душі.
Забилась дурка на даху
І стукає в моє вікно.
Хочу втекти – і просто п’ю,
Душу весну і п’ю вино.
До купи склею всі листи,
А потім розведу вогонь.
І пофіг на прихід весни!
Я – навпаки усім на зло.
В грязі втопилася душа.
Підробку викрито в очах.
Я відчуваю щось, на жаль.
Нема потреби у словах.
В мені не плаває весна.
Я просто хочу навпаки.
Насправді вічності нема.
І викинь все це з голови.