Там де твої руки шкрябали вірші лелечим пером, або уламком димедролових ампул.
Випито воду з усіх склянок, і скінченно єпоси над історій
Хто тобі дасть свободу у небі галактик
Я зроблю реверанс, але що тобі те моє «сорру»
Покриваючи крила пером, створюючи тебе з ребра
Вимолюючи у неба позачергову Ліліт
Скільки тобі потрібно мого тепла,
Аби подумки відірватися від землі.
Богу боже, тож візьмемо по вінцю
Терном, лавром чи не все одно
У зіницях щирих волоцюг
Каменисте і прозоре дно.
Хочеш я тебе залоскочу?
Щоб померти з сміхом на вустах
На картатих сходинах дощу
Марить гордим стягом «Висота»
