Казала менi Ненько:
"Десь на високiй горi ,
у кришталевiй печерi
людське кохання живе.
Додолу квiти кидае,
Полум'я в небо здiймае,
Блакитнi очi, як небо,
Боса у люди iде."
Засумувала Ненько:
"Людського щастя немае.
Хворае серце в печалi.
Дороги стонуть у сльозах.
Його ми всi розмiняли
На вiйни, грошi та кривду.
Блакитнi очi, як небо,
Вiд горя чорнi уже."
Але не плаче Ненько:
"Людина щира та добра.
Вона усе зрозумiе,
Свое кохання знайде.
Iз кришталевой печери
Додолу квiти кидае,
Полум'я в небо здiймае,
Сама у люди iде."
И из хрустальной пещеры
К ногам цветы разбросает
И пламя в небо поднимет,
Босая к людям придёт.