Синій птах здійнявся у небо,
Його поклик величний відчув,
Зрозумів – час прийшов і вже треба
Свою долю шукати й відбув.
І побачив він птаху червону,
Птаху сяючу, ніби вогонь.
Вона сиділа на підвіконні,
Їла крихти з людини долонь.
Синій птах закохався нестямно –
В небо з нею злетіти хотів,
Але птаха літати не прагне –
Він до цього її не схилив.
Птасі тій непогано живеться
Біля їжі, під дахом людським,
Але щось її серце так б'ється,
Щось в ній просить летіти із ним.
Але каже собі: « я червона –
З синім птахом не пара ніяк».
…Потім, якось, гуляла у дворі
Та під зливу потрапила – жах!
Все ж, діставшись до звичного місця,
До зручного вікна під дахом,
Вона зойкнула, в склі роздивившись,
Що вона стала Синім птахом!
29.01.07