Я мандрую зебрами Києва
на червоні вогні зупиняюся.
Хто сказав, що він «логово змієве»?
Той не знав, з чого все починається.
Що він потай з дощами шепочеться,
а ночами вогнями вкривається.
Взимку з снігом та вітром лоскотиться,
а весною з зірками кохається.
Його вулиці пахнуть кальянами,
він початок живого та дикого.
Він завжди переповнений парами
бо він – місто кохання великого.