в роздертім полотні розштовханих узбіч -
то креозот, то мідь, кудими залізниччя,
болотяні вогні відчуження - юрбі ,
видичавілих сіл лепрозородовічність
у стуготінні плину безсвіті безсоння
та натщесерце тлінь, ні імені, ні тіла,
раптово смертного з вагону вільну скроню
відсивить далей палених несила,
біч-о-біч з тими, хто до глухова, тому,
з ким до уганди, чи до карадагу
все скиглить, бреше, дивиться в пітьму,
що тре вікно - покликать бідолаху
____________________________________
Оригинал:
тыгдымский экспресс (Sergio Che)
Tоскливые поля, где воздух рвется вдоль
железного тыгдым, вдоль креозота с медью,
гнилушки диких сел с диеза на бемоль
в гудящей темноте, на непонятном свете.
Ни времени, ни мест, ни старости, ни сна,
ни смерти натощак, ни имени, ни тела,
и умерший в пути все едет, не узнав,
ни рек заиленных, ни далей онемелых,
бок о бок с теми, кто в глухую кострому,
в уганду черную, караганду больную -
пьет, врет, идет курить, загнув губу окну
грохочущему тьмой, прижавшейся вплотную.