Петрiв Батiг – стрункий дарунок лiта –
Найпершим вранцi розкриває квiти,
I дивляться-питають синi очi:
– Голубонько! Скажи, чого ти хочеш?
– Ой, батечку ти мiй, блакитний цвiте!
Куди женеш моє наступне лiто?
Я ж свiтовi радiю, мов дитина.
Невже, як цвiт, зiв'яну i загину?
– Ти журишся? Та ти живеш не марно:
Дивись, яка у тебе донька гарна!
Онуки яснi очi, наче квiти,
Милуються охоче синiм лiтом!
– Ой, цвiте мiй, ти знаєш – розкажи нам:
– Де в'ється та – щасливая стежина?
– Спитай у доньки! Якось ненароком
Я бачив її з хлопцем синьооким.
Попереду стрибало те дiвчатко,
Яке колись назве хлопчину татком,
I смiх летiв над морем синiх квiтiв...
То ж я до них жену щасливе лiто!
...Всмiхаються до мене очi синi:
– Є сенс в життi! Зiйшло твоє насiння!
– Спасибi, цвiте, ясноокий брате!
Бiжу свої лiта наздоганяти!..