Марко Поло все врал, когда
уверял, что Тибета провал и мрака гряда
довели и его, и мулов, и волов, и ослов туда –
еще дальше на самый восток – до Китая.
Его путь – это блуд и подобен петле.
Марко, верно, уснул в седле.
Ибо дальше к востоку нет места земле,
ибо Индия – это межа, то, что скраю.
Марко явно видел не то,
там стена, за которой немое Ничто,
нас не любит Оно не известно за что,
ведь на самом деле Оно никакое.
Остановка, конец тут прощеньям и пущам,
это камень последний и дождь, так что лучше
ты гордыню в себе расплющи
и оставь эту стену в покое.
Это просто химера – эта стена,
об нее разобьется песков целина,
а над нею там Бог и другие совсем времена,
измерения, звезды, пределы.
Ну, а ты приблуда, и доля твоя легка:
путешествовать вниз, покуда течет река,
пока веришь, что можно, как из мешка,
выйти к свету. Ценою глупого тела.
С украинского
З циклу
“ІНДІЯ”
2
Марко Поло казав неправду, коли
запевняв, нібито мули, воли, осли
над проваллям пітьми і тібетом імли
привели його далі на схід – до Китаю.
Шлях його, безперечно, - то блуд петлі.
Марко Поло, певно, спав у сідлі.
Адже далі на схід немає землі,
Адже Індія – це межа, це те, що скраю.
Про який там схід можна казати, якщо
є стіна, за якою – велике й німе Ніщо,
і Воно не любить нас не знати за що,
як здається нам, бо насправді Воно ніяке.
Так що тут зупинка для прощ і пущ,
і останній камінь, і дощ, і кущ,
і тому гординю в собі розплющ –
ця стіна не з тих, які беруть зарізяки.
Ця стіна – це примара така, об яку
розсипається Азія з її масивом піску,
розбиваються валки всі об неї, стрімку,
а над нею вже інший вимір: там Бог, світила.
Але ти приблуда, і доля твоя така:
мандрувати вниз, поки тече ріка,
поки віриш: на світло, немов з мішка,
можно все-таки вийти. Ціною дурного тіла.