Портрет мещанки Варвары Лангиш кисти О.Петрахновича
хранится во Львовском историческом музее
Тебя - большеглазую, душистую, как мята,
хочу из ночи звать, из шелка всю и броката.
Поедом желанье гложет меня снова:
ехать к тебе поездом три часа до Львова.
Там сожжет желание второе -
в компании льва от любви и гнева
в полночь на всю площадь во все горло взвою:
«Из темниц музейных выйди, королева!»
(Лев рычал бы). И когда врасплох
ты возникла бы, как на портрете,
бешеной бы музыки рассыпался горох
и меня схватило бы хотенье третье:
на колени рухнуть, как бугай под нож,
зазывать, как проповедник в секту:
«Воздух вместе пить пойдешь?
Твои руки я люблю, глаза, корсетку,
платье с лифом, шнуровок узлы,
туфли, фалды и шею.
Люблю тела пасхальный кулич
и забыть не сумею!»
И склонялся бы низко, шептал бы манко,
след шагов твоих целовал бы, Варвара,
твоих кружев край, тупая мещанка,
привиденье глухое, базарная шмара!
С украинского
* Брокат - парча (золотая, серебряная), тяжелая шелковая материя с золотыми или серебряными нитями, протканная рисунками
*"в компании льва" - кафе в центре Львова на площади Рынок неподалеку от Исторического музея (прим. переводчика)
ДО ПАНІ ВАРВАРИ ЛАНГИШ
Портрет міщанки Варвари Лангиш пензля О.Петрахновича зберігається у Львівському історичному музеї
Тебе – теплу, погідну, лагідну, окату
хочу кликати з ночі, з шовку й брокату.
Спалює мене поїдом жадання єдине:
їхати до тебе поїздом більш як дві години.
Далі мене знищує пожадання друге:
“З темниці музейної виплинь, королево!” –
горлав би на всю губу з любові і туги
серед міста, опівночі, в товаристві лева.
(Лев зі мною рикав би). І коли зненацька
ти виникла б на мій голос – ніби на портреті,
загриміла б мені в серці музика вар’яцька
і мене б охопило пожадання третє:
на коліна гупнути, як бугай на страті,
і благати, мов пастир, що кличе у секту:
“Ходім пити повітря. Тут повно кастратів.
Я люблю твої руки, очі, корсетку,
сукню з ліфом, сорочку, кавтан, запаску,
а також панчохи і черевики.
Я люблю твого тіла великодню паску,
твої лікті і фалди і все навіки!”
Я схилявся б низько, шептав би п’янко,
Цілував би слід кроку твого, Варваро,
край мережива твого, дурна міщанко,
посмітюхо з Ринку, глуха почваро!