Ніч лусне від сміху, покотиться громом,
Дізнавшись, що робимо в лоні її
Цілуємо в губи чи лінь, чи утому.
Ковтнувши повітря, допий мої сни…
П’янкуче повітря - манить у ліжко.
Сміх променистий у нашій кімнаті.
Нікого не чуємо. Чи це таки тиша?
Ці стіни німі. Що з них узяти…
Буревійко пестить, мов сиза пір’їна…
Дощить, чи то лиш брязкіт скла?
Слухай… Ідемо до сонця зрання – в долину
Ти майже зі мною, ти майже моя.