Так тихо стало – ночі середина,
Замовкло все, лиш вітер повива,
І міцно спить натруджена людина,
В маленькій хаті на краю села.
І сниться їй: вона щаслива,
З убогості в багатство перейшла…
Прокинулась – не стало дива,
Хіба що знову почалась весна.
Час в поле йти, орати чорну землю,
В ріллі губитись щоби знов знайти,
Одвічну українську вбогість темну,
Й єдину радість – на церквах хрести.
Неначе мухи вимирають,
Прикуті до землі вкраїнські трударі,
В полях пустих роки минають
Працюють-мучаться з світанку до зорі.