Мої вірші: як діти, ще малі,
Такі ще кволі, і такі безглузді.
Як молодість – замучені самі собою.
Хиткі, крихкі – вони такі,
Ну ніби граються зі мною.
І бешкетують, серед ночі будять,
І веселять, знущаються, кидають, люблять.
В думках і в серці ними я живу,
І ними дихаю, і їм, і п’ю.
І з ними поділюся я журбою.
Лиш їм розкажу, серце як болить,
що на дрібні частини розриває
мене всього... і хто, коли й за що,
мене не знаючи, вбиває.
А може й любить хто?
Не знаю. Відчую, їм розкажу
Їм скажу – вони живі!