Прийшов час для великої хорової сцени, в якій Ганнібал і його армія повертаються, щоб врятувати Карфаген від римського вторгнення під командуванням Сципіо(на). Ганнібала грає Убальдо П’янджі. В ролі Елізи, Королеви Карфагену(його коханої) - Шарлотта Джудічелі. Двох рабинь першого плану грають Мег Жирі та Христина Даае. Мадам Жирі – балетмейстер. Мсьє Реє, репетитор, нетерпляче очікуючи.
Еліза (Шарлотта) закінчує величну арію. Вона на самоті, тримаючи відрубану закривавлену голову – подарунок від Ганнібала, який наближається.
Шарлотта (в кульмінації екстравагантної каденції)
Цей трофей спасителям нашим
Від руки яких військо Риму зляже.*1
Шарлотта
Так вся римська армія загарбницька
стане нам трофеями на палицях.
Монтувальник приносить драбину через сцену. Усе ще продовжується встановлення декорацій.
Дівчачий хор
В цю ніч, оповиту духом свята,
Танцями, піснями та дарами
Славне військо раді ми вітати,
Що супроти Риму стане з нами
Хор чоловіків
Римляни, почуйте, бійтеся Ви!
Сурмів клич розходиться лунами
Дужий марш - страх вашої землі
Усі
«Ганнібал іде» - б’ють барабани.
Входить П’янджі (в ролі Ганнібала)
Ганнібал
Шкода, із поверненням додому
бачити свій край під гнітом рому
Реє (перериваючи)
О, сіньйоре, я прошу вас: римським.
Ми вимовляємо не «ром» - а «Рим»
П’янджі
Si, «Рим» – не «ром». …вимовити різко…
(практикуючись)
Рим… Рим…
Реє
Отже, знову із цих слів почнім…
Входить Лефевр - виходячий у відставку директор Опери, із мсьє Фірманом та мсьє Андре, котрим він щойно продав її.
Лефевр (до Андре та Фірмена):
Ось сюди, джентльмени, прOшу - прошу.
Скоро прем’єра «Ганнібала» Шалюмо.
І репетиції йдуть повним ходом.
Це має стати, певно, з кращих шоу.
Леді ти джентльмени, маємо нагоду
Познайомитись із мсьє: Андре, Фірменом.
Нові директора ввічливо кланяються
Рейе:
Вибачте, але йде репетиція, шановний
Декілька хвилин, якщо це не проблема
Лефевр:
Вибачаюсь, мсьє Реє. Не зупиняйтесь…
Рейе:
Дуже дякую вам, монсеньйоре. Отже,
«Шкода, із поверненням додому…»
Лефевр (стиха до Андре та Фірмена):
Мсьє Реє, наш режисер, боюсь дещо тиран
Репетиція продовжується
П’янджі (Ганнібал):
Шкода, із поверненням додому
бачити свій край під гнітом Риму
Завтра пута з рук спадуть додолу -
Святом сповніться - відчуйте силу!
Балерини починають танцювати. Лефевр, Андре та Фірмін спостерігають його посеред сцени. Вони стоять балетові на шляху. Вони ведуть діалог під час танцю.
Лефевр (показуючи на П’янджі):
Сеньйор П’янджі, наш головний тенор. Він дуже чудово грає в парі із Ла Шарлоттою.
Жирі (сердита через їх присутність, стукає тростиною по сцені):
Джентльмени, будьте ласкаві відійти убік
Лефевр:
Мої вибачення, мадам Жирі.(Відводить Андре та Фірмена у сторону) Мадам Жирі, наш балетмейстер. Я не проти зізнатися, мсьє Фірмене, я не шкодуватиму, звільнившись від цієї благословенної справи.
Фірмен:
Я хотів запитати вас*3, мсьє, що саме вас змушує піти?
Лефевр (ігноруючи це, звертає його увагу на балет):
Особливо ми гордимося нашим прекрасним балетом.
Серед балерин стає помітною Мег
Андре:
Хто ця дівчина, Лефевре?
Лефевр:
Вона? Мег Жирі, дочка мадам Жирі. Перспективна танцівниця, мсьє Андре, найбільш перспективна
Стає помітною Христина. Вона розсіяно збивається з кроку.
Жирі (помічаючи її, знову б’є своєю тростиною):
Ви, Христино Даае! Сконцентруйтеся!
Мег (стиха до Христини):
Христино… в чому справа?
Фірмін (до Лефевра):
Даае? Цікаве призвіще.
Лефевр:
Шведське
Андре:
Родичка скрипача?
Лефевр:
Я гадаю, дочка. Боюсь, її голова завжди в небесах.
Балет досягає кульмінації і закінчується. Хор продовжує
Хор:
Гостям вітання, щойно прибули -
Славетні Карфагенськії слони
Як гіди переможної ходи
Від ДІдо наші велетні прийшли
Слон – механічний муляж в натуральну величину, входить. На його спину тріумфально піднімається П’янджі.
Шарлотта (в ролі Елізи):
Ще раз в розкоші обійм солодких
Поринає серцем мій коханий
П’янджі (Ганнібал):
Ще раз цих п’янких чар відголОсок
У своїй душі я упіймаю
Хор:
Гостям вітання, щойно прибули -
Славетні Карфагенськії слони
Як гіди переможної ходи
Від ДІдо наші велетні прийшли
Після того, як хор закінчив, Лефевр ляснув у долоні, призиваючи до тиші. Слона виводять. Видно двох монтувальників, які керують ним із середини.
Лефевр:
Леді та джентльмени - Мадам Жирі, дякую Вам – можна трошки уваги? Як ви знаєте, декілька тижнів ходять чутки про мою скору відставку. Тепер я можу вам сказати, що це було правдою… із задоволенням хочу представити вам двох джентльменів, які стали власниками Національної Опери, мсьє Ричард Фірмін та мсьє Жиль Андре.
Ввічливі аплодисменти. Хтось вклоняється. Шарлотта привертає до себе увагу.
Лефевр:
Джентльмени, сеньйора Шарлотта Джуідічеллі, наше головне сопрано протягом п’яти сезонів.
Андре:
Звичайно, звичайно. Я знаю всі ваші найкращі ролі, сеньйора.
Лефевр:
І синьйор Убальдо П’янджі
Фірмен:
З неабиякою гордістю, синьйоре…
Андре:
Якщо я мені не зраджує пам’ять, Еліза має достатньо гарну арію в третьому акті «Ганнібала». Мені цікаво, сеньйора, чи не могли б Ви, у знак особистої симпатії, порадувати нас приватним виконанням? (Дещо різко) Звісно, якщо мсьє Реє не заперечує…
Шарлотта:
Як накаже мій режисер
Мсьє Реє?
Реє:
Як накаже моя діва. Двох тактів вступу буде достатньо?
Фірмен:
Двох тактів був цілком достатньо
Реє (впевнюючись, що Шарлотта готова):
Сеньйора?
Шарлотта:
Маестро!
На фортепіано грається вступ
Шарлотта:
Про мене думай, думай із любов’ю
Сказавши це гірке нам «прощавай»
Ти, відпускаючи думки на волю,
Одну залиш мені, пообіцяй.
Доки Шарлотта співає задник падає на підлогу, відрізуючи її від половини трупи.
Мег/Балерини/Хор:
Він тут – Привид Опери.
Він із нами…
Це привид…
П’янджі (дивлячись угору, злісно):
Ви ідіоти!
П’янджі (кидається до Шарлотти):
Шарлотто, ви не постраждали?
Лефевр:
Сеньйора! Ви в порядку? Буке!
Де Буке?!
П’янджі:
Хто-небудь хвилюється про нашу примадонну?
Лефевр:
Нехай цей чоловік спуститься сюди!
(до Андре та Фірміна)
Керівник верхових. Він відповідає за це.
Задник піднімається на достатню висоту, аби бачити на задньому плані старого монтувальника Жозефа Буке. Він тримає в руці мотузку, схожу на ласо.
Лефевр:
Буке! Заради Бога, що у вас там відбувається?
Буке:
О, монсеньйоре, я тут ні до чого.
Мене там не було, самому дивно
Погляньте самі там нема нікого,
А як і є там хто, то тільки привид
Мег (дивлячись угору):
Він… Привид опери тут!
Андре:
О небеса!
Фірмін (до Мег та інших):
Прошу вас, мадмазель! Без паніки!
Андре
Ви зрозумійте, що таке бува
трапляється
Шарлотта:
Si! І не станеться,
Якщо ви не зупините все це!
Убальдо! Аndiamo!
П’янджі шанобливо приносить із-за лаштунків її хутра
П’янджі:
Дилетанти!
Лефевр:
Думаю, вже немає потреби асистентувати вас, джентльмени. Удачі! Якщо я буду потрібен вам, то я – у Франкфурті.
Лефевр іде. Усі дивляться на нових директорів із тривогою
Андре:
Ла Шарлотта повернеться
Жирі:
Ви так думаєте, мосьє? У мене повідомлення від Привида Опери.
Дівчата щебечуть і крутяться від страху
Фірмен:
Боже Всевишній! Та у вас усіх манія!
Жирі:
Він просто вітає вас в своїй опері… і наказує, щоб ви залишили йому, як і раніше, п’яту ложу для нього… і нагадує вам, що виплата йому затримана.
Фірмін:
Виплата?
Жирі:
Монсеньйор Лефевр платив йому двадцять тисяч франків на місяць. Можливо, ви можете виплачувати більше, маючи віконта де Шаньи за патрона.
Реагуючи на це, балерина Христина нервово схоплюється за Мег.
Андре (до Жирі):
Мадам, я сподівався зробити це повідомлення сам.
Жирі (до Фірміна):
Чи буде віконт на сьогоднішній виставі, монсеньйоре?
Фірмін:
В нашій ложі
Андре:
Мадам, хто дублер на цю роль?
Реє:
Дублера немає, мсьє. Це нова вистава
Мег:
Христина Дане може заспівати її, сір!
Фірмін:
Дівчина з хору?
Мег (до Фірміна):
Їй давав уроки великий учитель!
Андре:
У кого?
Христина (схвильовано):
Я не знаю, сір…
Фірмін:
О, і ви туди ж!
(повертається до Андре)
Ви можете в це повірити? Повний аншлаг – а в нас відміна!
Жирі:
Дозвольте їй заспівати, монсеньйор. Вона добре навчена.
Реє (після паузи):
Тоді з початку арії, мамзель.
Христина:
Про мене думай, думай із любов’ю
Сказавши це гірке нам «прощавай»
Ти, відпускаючи думки на волю,
Одну залиш мені, пообіцяй.
Фірмен:
Я навіть не можу це слухати!
Андре:
Спокійно…
Христина:
А коли серце рине до свободи,
Мене згадати не втрачай нагоди
Не звали почуття вічноквітучими
Чи невичерпними як море безбережне
Але якщо зумієш знов відчути ти
Зупинись і подумай про мене
Про речі, що ми розділяли думай
І не гадай про те, що мало бути
Про мене думай, мов я завжди люба.
Смиренна й тиха. В злу й лиху добу ти
Як безуспішно намагаюсь, уяви,
Тебе забути, викинути з голови
згадай дні, озирнися на оці часи.
І думай про те, що ввік не робили ми
Ти житимеш в моїх думках завжди*2
Овації, крики «Браво!». Серед тих, хто кричить «Браво» виділяється молодий Рауль в директорській ложі.
Рауль:
Чи це?..
Чи це Христина?
Браво!
Піднімає свій бінокль
Давно, здається так давно були
Ми юними та простодушними
Мене можливо вже забула ти,
Що ж, дорожу я досі дружбою
Опускає бінокль
Христина:
ПелЮсток квітка зронить у осіннє небуття
І як у неї, по сезонам, йде й людське життя
От тільки дуже прошу, якось ти мене згадай,
І час, коли сказали це гіркЕ нам «прощавай»