До вас, близькі й далекі люди
я переповнений жалю
і вам про це казати буду
тільки тому, що вас люблю.
Ви всі затуркані й ліниво
в житті до Істин ідете.
Не манить вас ніяке диво -
ні гріховодне, ні святе.
Ви не замислюєтесь часто
у чому корірь ваших бід,
а те, що він і корінь щастя,
навіть нагадувать не слід...
Ви так далекі в розумінні
того, що діється кругом,
що аж лякаєтесь прозріння,
його вважаючи гріхом.
Безглуздя світ і нісенітниць
вас вабить більше, аніж ця
земна реальна наша дійсність
без риси людського лиця.
Ви й не бажаєте змінити
тих традиційних правил гри,
що заважають гідно жити
по-людськи без образ і кривд.
Ви боєтесь назвати речі
власними назвами, що є
насамперед незаперечно
тим, що прозрінню шлях дає.
Те, що мені і вам нашкодить,
або вже шкоду принесло,-
добром назвати - гріх та й годі,-
в неправді назви чути зло.
Чомусь вважається не чемно
слово промовити своє,
назвавши дурня чи нікчему
таким, як він насправді є.
Нікчема сам цього не зробить,
бо його й сумнів не бере,
що десь у чомусь він нескромно
три шкіри з ближнього дере.
А йому треба нагадати,
щоб не забулась думка ця -
себе недоумком назвати
прерогатива мудреця.
26.06.98р