Что же за сады тогда цвели,
что же за любовь была,
что нею,
отраженного землей Орфея
воскресила, ты из Магдалы!
Что? неужто просто тем, что ты
возвратилась
………………..к стылому
сава’ну,
и одной слезинкою на рану,
не за ним, за гибелью мечты?
За слепою верой в чудеса,
за небытием одной клубники,
высохшей уже на плащанице,
той,
что ему в руку ты дала…
Це ж які сади тоді цвіли,
Це ж яка любов була,
що нею
ти його, відбитого землею,
воскресила, жінко з Магдали!
Що? Невже так просто -
вороттям
................пізнім
до холодного сувою,
просто – випадковою сльозою
не за ним, а за своїм життям?
За сліпою вірою в казки,
за байдужим небуттям суниці,
що засохла вже на плащаниці,
вицвівши
з дірявої руки...
Ігор Римарук. Діва Обида видіння і відлуння. – Львів: Кальварія, 2002.
Перевод с украинского И. Флик.