Удаваної ніжності не вимагай:
Не приховаю серця скарб печальний.
Немає в ньому вже прекрасного палання
Любові першої вогню.
Даремно спогади тривожив я ясні
Про личенько твоє і мрії сподівання.
Нема життя у них.
Я присягав, але без поривання.
Не полонений я красунею новою,
Ревниві марення від серця прожени.
Роки життя в розлуці протекли.
Я загартований у пристрастях душею.
У ній жила примарна тінь твоя.
Звертався я до неї рідко і непевно.
Я відчував в душі димінуендо
Вогню, і стишений він згас.
Повір, я жалюгідний в самоті.
Душа бажа любові, але знаю,
Не буду одержимим я тим раєм,
Який дарує перше почуття.
Сумую я, хоч знаю сум минущий.
Можливо, доля вже мене перемогла.
Хто знає? Може думкою з юрбою
Я без кохання підійду до вівтаря.
На шлюб обдуманий я подрузі дам руку,
Невинній, відданій, можливо, кращим снам.
Назву дружиною її своєю,
І звістка та до тебе досягне, але не заздри нам.
Не буде думками таємного причастя.
Солодким радощам ми волі не дамо.
Ми не серця під шлюбними вінцями,
З’єднаємо ми жереби в одно.
Прощай! Ми довго йшли з тобою
Дорогою одною. Новий шлях
Обрав я зараз. Не страждай по тому,
І не суди мене в цей час.
Невласні ми самі в собі.
У молодії роки
Даєм поспішливі зароки,
Для Мойри всевидющої смішні.
Е. А. БАРАТЫНСКИЙ (1800-1844)
ПРИЗНАНИЕ
Притворной нежности не требуй от меня:
Я сердца моего не скрою клад печальный.
Ты пр`ава, в нем уж нет прекрасного огня
Моей любви первоначальной.
Напрасно я себе на память приводил
И милый образ твой, и прежние мечтанья:
Безжизненны мои воспоминанья,
Я клятвы дал, но дал их выше сил.
Я не пленен красавицей другою,
Мечты ревнивые от сердца удали;
Но годы долгие в разлуке протекли,
Но в бурях жизненных развлекся я душою.
Уж ты жила неверной тенью в ней;
Уже к тебе взывал я редко, принужденно,
И пламень мой, слабея постепенно,
Собою сам погас в душе моей.
Верь, жалок я один. Душа любви желает,
Но я любить не буду вновь;
Вновь не забудусь я: вполне упоевает
Нас только первая любовь.
Грущу я; но и грусть минует, знаменуя
Судьбины полную победу надо мной.
Кто знает? мнением сольюся я с толпой;
Подругу, без любви - кто знает? - изберу я.
На брак обдуманный я руку ей подам
И в храме стану рядом с нею,
Невинной, преданной, быть может, лучшим снам,
И назову ее моею;
И весть к тебе придет, но не завидуй нам:
Обмена тайных дум не будет между нами,
Душевным прихотям мы воли не дадим,
Мы не сердца под брачными венцами -
Мы жребия свои соединим.
Прощай! Мы долго шли дорогою одною;
Путь новый я избрал, путь новый избери;
Печаль бесплодную рассудком усмири
И не вступай, молю, в напрасный суд со мною.
Невластны мы в самих себе
И, в молодые наши леты,
Даем поспешные обеты,
Смешные, может быть, всевидящей судьбе.
1823