* * *
(поїхавшему на береги Іордану)
З тобою ми два різних береги
Двох різних рік, в яких священні води.
Ти в своїм краї, зі своїм народом…
А я – самотній, та співучий птах.
Ті береги двох рік – чекаючі вуста,
любові та взаємності облуда…
Безвихідь чистого зім’ятого листа –
ще не було нічого. Вже - не буде.
(травень 1992)
* * *
Між буттям і ні
падає, падає сніг.
Любити чужого – гріх.
А вбивати любов – ні?
Падає, падає сніг…
(5 листопада 1999)
* * *
Осіннє листя доторкається до п’ят
сухими пальцями жовтавих китайчат.
Осяде гайворонь в прозорій чашці неба.
Іду на Ти! Щоб ближче буть до тебе...
(4 лютого 1999)
ШАКТІ
Ти хочеш бути більшим за небо,
що не має краю,
але небо - у тобі.
Ти хочеш бути сильнішим за мене,
але проходиш наскрізь.
Бо як тіло твоє в мені,
так діла твої крізь мене у цьому світі.
Я - це пісня. Почуй мене.
І коли земля хоче бути -
я стаю травою.
І коли вітер хоче бути -
я стаю сопілкою.
І коли я хочу бути -
я іду до тебе.
Я - це пісня. Проспівай мене.
Чи не марно кликати тебе,
жбурляючи скалки Імені
у криве дзеркало цієї землі?
Чи не смішно будувати себе із відлуння?
Але ми - вуста Бога,
що кажуть «нехай буде».
І якщо камінь є в твоєму світі,
а ти-в його,
то чи не єдина мова у всього?
Світ - це пісня. Склади Ії.
(листопад 1999,
2 квітня 2000)
* * *
Лежачі долілиць на верхівці пагорба,
Відчувати себе соском землі, що кормить небо...
* * *
За давніх-давен,
коли люди ще не винайшли сірники та кресало,
вони проводили в життя політику
Вічного Невгасимого Вогню.
Так і ми -
цигарку від цигарки,
зірку від зірки…
Послухай, я знаю -
з якогось із багатьох майбутніх
Ти зараз дивишся на мене -
щоразу, коли я вмираю,
я прошу
когось там, над небом,
щоб хоч у цю останню мить
дотягнутися до Тебе…
Ти там мерзнеш?
А в нас тут гаряче.
Аутодафе від аутодафе -
Політика Вічного Невгасимого Вогню
Заглянь же на вогник, зігрійся…
Візьми жаринку від мого вогнища -
і чекай,
підтримуючи
Політику Вічного Невгасимого Вогню.
(літо 1995
пер. 1998, 2006)
* * *
«ця сіль зроблена з відкладень прадавніх морів,
які колись були тут…»
(напис на пачці кам’яної солі)
«закохалася,чи що?
Пересолила – сама їж!»(з розмови)
Психіатри питають: «Що тобі сниться?»
А мені сниться море…
То майже гаряче, зелене,
де сонце на мілині
бовтається між рибин яскравих;
то синьо-сіре, бурхливе,
з верхівками хвиль з бурштину;
то лагідне, світле як попіл,
без виднокраю,
бо небо впало на землю
й замкнуло море.
За тестами іх дивацькими,
море - то є Любов.
Багато морів відступало
крізь серце моє,
тому й страви мої солоні…
(2000)