***

Коли вразить тебе мною, як струмом,
Коли скотяться в пекло твої сподівання.
Коли я плакатиму в темряві вулиць,
Залишивши собі свої зізнання.
Шукай мене в снах, шумних провулках,
Тисни на свої стрункіє нерви.
Я кохаю. Тебе. Ти мене чуєш?
Зрада. Замало. Досі. Стерво.

Якби мені зараз просто щезнути
З мапи вашого fucking-простору.
Десь загубитись, заснути, загинути
Тільки б не крокувати осінню.
На одинці з собою, своїми думками,
Своїми дурацькими стереотипами:
Ми, мабуть, грали б за спільними правилами –
Тобі – мене всю, спробуй схопити.

Спробуй заснути без мого голосу,
Без моїх слів, загублених в темряві.
Спробуй забити, спробуй не визнати
Але забути не зможеш, викреслити.

У своїх щоденниках, листах, у нотатнику
Писатиму єресь про свою психіку,
Невротичними рухами перегортатиму
Сторінки, замацані пам’яті вистрілом.

Колихатимусь де-небудь
Тільки б подалі від тих,
Хто й понині щиро вважає,
Що ми вже давно і без жодних надій,
Без жодних шансів на завтра
Крокуємо осінню напів-психоделіки,
Давно розійшовшись назавше.