Непомітно промайнула осінь,
Золото сипнувши наостанок.
Та не хочеться ще вірить зовсім,
Що тепер холодний кожен ранок.
Вранці трави, інеєм покриті,
Блиском срібним грають проти сонця.
Сумом гілля вишні оповите
Жалісливо стукає в віконце.
Без листочків зазирає вишня,
Ніби пожалітись мені хоче,
Що сама лишилась… Так вже вийшло...
Холодно їй, сумно серед ночі.
Їй тепер не вистачає співу
Радісно-збентеженого птаства.
Згадує вона, яка красива
Навесні в квітковому убранстві.
Літо згадує… Хоч спека дужа –
Соком кожна ягідка налита…
Вишенько моя, зелений друже,
Ти сьогодні снігом оповита.
Не сумуй, спокійно спи всю зиму.
Радісна прокинешся весною…
……………………………………..
Тут замислилась я… Дуже дивно –
З вишнею розмова чи з собою?